Чому наші батьки уникають слова рак

Якщо чогось не вміти, не знати і не розуміти, то найпростіше зробити вигляд, що цього не існує. Я вирішила дослідити, як лікували рак в СРСР і чому й досі в деяких регіональних лікарнях пацієнтам не говорять їхній діагноз, а батькам і іншим близьким кажуть «готуватися». Колись давно отримані знання і погляди глибоко вкорінюються. І якщо людина свідомо не досліджує і не цікавиться питаннями, як саме змінилося лікування, то можна й далі оперувати поняттями «самая страшная болезнь», «У меня же не ЭТО?» і таке інше.

«Но этого нет!»


Багато років в СРСР онкологічний діагноз був смертельним вироком. Ще в 1980-ті про сусідку, дядю чи тьотю, в якої рак, говорили один раз і пошепки. Ці люди швидко йшли спочатку з виду, а згодом і з життя.
Нормальної діагностики раку практично не було. Добре виявляли лише онкопатологію легень, бо флюорографії були обов’язкові. Всі інші види раку діагностували зазвичай симптоматично, тобто вже тоді, коли дуже болить і йде кров. Мамолога можна було знайти не в кожному регіоні, а колоноскопію робили лише під час профоглядів партійної верхівки. В селах і райцентрах часто не було гінекологічного кабінету — лише акушерський. Кольпоскопію, за допомогою якої можна виявити рак шийки матки на ранній стадії, здійснювали навіть не кожній містянці.


В книгах і фільмах радянського періоду слова рак уникають. «Этого у Игнатия нет. Точно установили. Он болен серьезно. Надо делать сложную операцию. Но этого нет!» – говорить героїня повісті Анатолія Алексіна «Про нашу сім’ю» про свого сина. «Це» було дуже страшним словом, щоб його називати.


До лікарів онкохворі потрапляли у дуже поганому стані. Про діагноз пацієнтам прийнято було не говорити, — вважалося, що знати про незворотну смерть найближчим часом людині не треба. Ті, хто дізнавався про пухлину, розповідали про неї лише в колі сім’ї. Сусіди, колеги — всі приховували діагнози. Слово «рак» було таким же табуйованим, як наркоманія. Держава не вміла виявляти і лікувати рак, а визнавати це перед усім світом не хотіла.


Тому, коли почалася перебудова і радянським спеціалістам став доступний західний досвід онкології, вони були шоковані: у 1980-х роках від гострого лейкозу в СРСР видужувало 5% хворих, а в Європі — 70%.

Радянські методи онкологічного лікування, в основному хірургічні, були дешеві і доступні, але ефективні в дуже малому відсотку випадків. Західні методи були ефективні, але дорогі і потребували перебудування системи.

Як лікували рак у Красноярську


Розгляньмо, як розвивалася онкологічна служба на прикладі онкодиспансеру у Красноярську. В 1945 році, коли закінчилася війна, першими з фронту почали відпускати військовозобов’язаних жінок, які в більшості були медиками. Вони повернулися додому і вже восени 1945 року організували в Красноярську першу онкологічну службу. Спочатку це був кабінет, потім до нього додався короткофокусний рентген для опромінення раку шкіри і губи. Пізніше Анна Іванівна Сосніна, засновниця кабінету, посприяла відкриттю онкодиспансеру і стала його головлікарем.

Первое здание онкодиспансера на той же территории, на какой он стоит сейчас
Перша будівля онкодиспансеру у Красноярську


У диспансеру не було своїх приміщень, а хірургічне відділення розгорнули на території легенево-алергологічного корпусу Красноярської крайової лікарні на 40 ліжок.

Потім в двоповерховій будівлі на території тієї ж лікарні відкрилась онкологічна поліклініка — під час війни в цій прибудові розташовувався свинарник. Лікарня мала своє господарство. Там звичайно ж усе відмили й відчистили. І працював у тому відділенні лише один хірург.


З часом з’явилося і радіологічне відділення, де здійснювалася глибока рентген-терапія, але вона давала таке жорстоке опромінення, що після неї виникало купа ускладнень — тяжких склерозів, виразок і опіків. Також був апарат короткофокусної терапії для лікування раку шкіри й губи.


І ось з’явилася окрема будівля. Вона була розташована віддаль крайової лікарні, і це було недобре, бо потребувала консультаційної і дослідницької допомоги від неї. Онкодиспансер був переповнений. В палатах, розрахованих на 2-4 пацієнти лежали 6-8, а в тих, що вміщували 6-8 — понад 10.

Будівлю побудували дуже погано. Вона майже одразу почала розвалюватися. Допоміжної діагностики не було. Та була команда однодумців, які почали проводити хірургічні операції з видалення пухлин: спочатку поодинокі, а потім змогли поставити все на потік.

Со снимком в руках — Альберт Крыжановский, его именем сейчас назван онкодиспансер 
Знімок тримає в руках Альберт Крижанівський, чиє ім’я носить лікарня


Коли лікарі отримали перший УЗД-апарат, то він діагностував пухлину від 5 см, що не мало сенсу, бо така велика пухлина добре промацувалася без будь-яких інструментів. Сучасна ж техніка бачить новоутворення від кількох міліметрів.


Зараз лікарі онкодиспансеру за умови раннього виявлення прогнозують одужання до 90% пацієнтів.

Коли тільки починалася хіміотерапія, лікарі мали лише 2 препарати, які не впливали на виживаність і лише відвертали увагу хворих. Рак шийки матки був фатальним, від раку стравоходу помирали 90% пацієнтів протягом року, 80% — від раку шлунка, 88% — від раку легень. З раком легень люди жили 3-6 місяців, а зараз отримують лікування роками.


Пацієнти з раком прямої кишки можуть розраховувати на 5-7 років нормального життя. Рак молочної залози можна лікувати так, щоб жінка не втратила груди.

Рентген-терапія


За півстоліття люди стали більше довіряти лікарям, частіше ходити на обстеження. Всі чули про гастроскопію, колоноскопію і бронхоскопію. Це допомагає діагностувати рак на ранніх стадіях. Росте захворюваність на рак простати, тоді як хворих на рак губи, яких раніше було багато, зараз майже немає, та й сам рак губи виліковується дуже легко і сприймається як грип.

Важливо, що в розвинутих країнах число ракових хворих росте через стареньких — все більше людей доживають до віку раку. А в країнах, що розвиваються, рак росте шляхом покращення виявлення, тут нарешті з’являється діагностика, відтак його і знаходять у молодих пацієнтів.


Використані джерела:
Анастасія Миронова. Чому саме в Росії так бояться раку
Олена Грачова. Революція в онкології: як лікували рак раніше і як лікують тепер?
Саша Сімутіна. «Палати були забиті»: найстраший онколог міста — про рак в СРСР, міфи і легендарних лікарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *