На вагу голосу

Як це: жити і розмовляти після видалення голосових зв’язок

У повсякденному житті ми не задумуємося про важливість голосу, та варто хоча б на кілька днів захрипнути, як стає зрозуміло, що ми безпорадні. Ані висловити свою думку, ні повноцінно працювати далі неможливо. Доводиться писати чи показувати на мигах. У п’ятницю, 16 квітня, відзначають Всесвітній день голосу. Цей день вигадали лікарі-отоларингологи і фоніатри, щоб розповісти про фізіологію утворення звуків і фактори, які негативно впливають на органи голосоутворення. Сьогодні ми вирішили розповісти історію людини, яка попри втрату голосових зв’язок під час лікування раку горла отримала здатність говорити. Вінничанин Іван Тупальський через рік після операції освоїв голосоутворювальний апарат.

Хвороба родом із Чорнобиля

У 1986 році Іван Тупальський був військовим ліквідатором у Чорнобилі. Через два роки після аварії усі з 35 людей, які були в його роті, почали хворіти на смертельні недуги та повільно помирати. За 10 років від важких наслідків радіації загинули усі товариші по службі, вижив лише він один. Родина пов’язує це з неймовірною витривалістю чоловіка. До участі у ліквідації впродовж 15 років взимку він ходив у тривалі походи в гори на лижах, а влітку — на байдарках. Продовжував працювати й у пенсійному віці на заводі «Форт» Міноборони. Виготовляв зброю. Одного дня у 2017 році раптово почав захрипати. Родина скидала це на протяги в цеху. Від лікарів Іван відмахувався. Раніше ніколи не звертався за їхньою допомогою. Аж якось зовсім з інших причин додому прийшла сімейна лікарка. Вона зронила: «А з приводу ваших хрипів треба пройти обстеження».

Чоловік обстежився і отримав невтішний діагноз: рак горла, 4 стадія. Так хвороба з зони відчуження його наздогнала. Під загрозою смерті Івана терміново прооперували на другий же день після встановлення діагнозу у Вінницькому онкодиспансері. Родина була приємно здивована: у палатах гарний ремонт, ніхто не зазирав у гаманець. «Після операції тато був немічний, його потрібно було годувати через ніс. Він мав дихальну трубку, яку потрібно було чистити. Зараз він уже звик до цієї трубки, часто її знімає», — розповідає донька Оксана.

Частина людей може навчитися говорити самостійно після операції на горлі, але татові видалили голосові зв’язки, тож такої можливості у нього не було. До його співпалатників приходили фахівці і навчали, як робити різні вправи, внаслідок чого чоловіки вже там починали вимовляти певні звуки.

Спираючись на попередній досвід операцій лікарі сказали, що, якщо за перший рік пухлини не повернуться, чоловік житиме далі.

Фото з сімейного архіву Тупальських. Іван з дружиною і донькою.

У пошуках рішення

Минув рік. Рецидиву не виявили. Постало питання, як відновити голос. «Ми почали шукати спеціалістів, які корегували мовлення у Вінниці, —розповідає донька Оксана. — Один з них нам врешті сказав, щоце не допоможе і єдина можливість для вас — придбати голосоутворювальний апарат».

Такий апарат ще називають електронною гортанню. Працює він так: якщо раніше голосові зв’язки стискалися і вібрували під тиском повітря, утворюючи природний голос, то теперпісля їх втрати апарат уловлює м’язові коливання, генерує звукову хвилю і в комплексі з артикуляційним апаратом людини утворює електронний голос.

«Коли ми почали шукати ці апарати, то з’ясували, що в Україні на той час продавалися лише дуже дорогі — по 35-40 тис. грн. німецького виробництва, — пригадує Оксана. — Ми не мали такої великої суми одразу, адже витратили кошти на підтримувальну терапію. Тато ж більше не зміг працювати і отримував лише невелику пенсію. Водночас ми знайшли ролики на ютуб, що в Росії виготовляють пристрої «Хронос», які на той час вартували 8-10 тис. грн, але після початку збройного конфлікту на Донбасі їх перестали завозити в Україну. Наскільки мені відомо в Росії є держпрограма, коли люди, які пережили операцію, отримують такі апаратибезкоштовно».

Сім’ї все ж вдалося знайти такий «Хронос» на одній із військових баз в Україні. Донька привезла апарат татові, показала йому кілька навчальних відео на ютубі і на своєму прикладі продемонструвала, як потрібно говорити.

«Цей пристрій був дуже шумний, — пригадує Оксана. — Шум суттєво перебивав голос. Навчання татові давалося важкувато. Він говорив, але, коли помічав, що його не дочули, замість повторити просто знічувався і замовкав. Коли йшов по вулиці і зустрічав друга, то міг сказати йому кілька слів. Вдома ж у побутовому користуванні він носив з собою товстого зошита, в якому за бажання щось сказати, писав».

ООО БИОТЕХНОЛОГИЯ - ГОЛОСОВОЙ ПРОТЕЗ Provox®
Так працює голосоутворювальний апарат

Вихід знайдено!

Десь за рік Оксана знайшла на OLX пристрій болгарського виробництва, що коштував уже не 30-45 тис. грн., а 16-18 тис. Ця сума була більш посильною для родини. «Ми запитали в онколога, який вів нашого батька, про цей пристрій, — говорить Оксана. —Як він розповів, коли ці голосоутворювальні апарати почали поставляти в Україну, онкологи розповідали про них пацієнтам. Потім держава вирішила, що це схема, на якій нібито наживаються лікарі. Відтак їм суворо заборонили їх радити. Лікар сказав, що раніше мав такий пристрій у себе в кабінеті і коли приходив пацієнт з порушеннями мови, давав йому спробувати. Якщо в нього виходило говорити, то він міг задуматися над придбанням. Також лікар сказав, що, якщо в нас вийшло заговорити з російським «Хроносом», то з тим європейським апаратом точно буде краще».

Пристрій має кілька частот і значно менше шумить. Іван вдягає його на шию, як часом носять ключі, і,коли йде у справах,може вільно спілкуватися з людьми.

«Батько почав говорити на ньому значно краще,— розповідає Оксана. — Тепер навіть, коли я дзвоню телефоном, не дивлячись на те, що зв’язокскривлює звуки, я можу щось розчути. Було б добре, якби в Україні існувала державна програма, яка хоча б частково компенсували вартість такого апарата. Молоді люди не пенсійного віку, що перенесли операцію на горлі, могли б спокійно повертатися на роботу, спілкуватися з колегами, бути повноцінними членами суспільства. Також тоді б ці апарати офіційно поставлятися в Україну і їх можна було б придбати з гарантією. Навіть 16 тис. грн., що для Києва є середньою зарплатою, може стати непосильною сумою для жителів регіонів чи тим паче людей з інвалідністю, що отримують 3 тис. грн. пенсії».

Іван Тупальський нещодавно переніс COVID-19, на щастя вдома. В лікарню не потрапив. Після операції пройшло майже 4 роки. Чоловік адаптувався до апарата і почувається добре.

«Якщо у вас одразу не вийде говорити, не треба здаватися, — розповідає Оксана. —Потрібно лише знайти місце на шиї, де найкраще утворюється звук. Для багатьох людей важко подолати саме психологічний бар’єр, що ти був здоровим, а тепер хворий. Але треба йти далі: ти живий, все оточення і інтереси залишилися, треба просто знайти мотивацію і навчитися говорити знову. Так само як люди відновлюють рухомість кінцівок після операції, можна працювати й над відновленням свого голосу».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *