Ольга Фещенко: «Влаштуйте собі дівич-вечір»

Жовтень — це місяць привернення уваги до проблеми раку грудей. Щороку такий діагноз чують понад 14 тис. українців. Слід розуміти, що, якщо виявити його на ранній стадії, то одужують 95% пацієнтів, тому кожній жінці варто перевірятися в мамолога. Про те, чому не потрібно боятися почути страшний діагноз, а проблеми треба з’ясовувати і вирішувати якомога швидше, розповідає засновниця благодійноо фонду «Рожева стрічка України» Ольга Фещенко (Вакула), яка перебуває в ремісії.   

Ольга Фещенко (посередині)

Про реакцію на тему онко до власної хвороби. Гінеколог, яку я відвідувала, жодного разу не сказала, що треба додатково перевірити груди чи гормони. В анамнезі родини на той час ще не було онкологічних захворювань. Мої бабусі, дідусі, тітки не мали жодних проблем, тому звичайно я не реагувала на різні просвітницькі публікації, мозок ніби вимикав цю тему. Якось майже 30 років тому я прийшла у гості до тата і помітила, що він має хворобливий вигляд, запитала, що сталося. Він відповів: «Я щойно з лікарні, у роті видалили пухлину». Більше в деталі я не вдавалася, та через певний час захворів мій брат. Ми прийшли у гості до мами, а він сказав, що не може їсти, бо у роті щось заважає. Коли ми вже розсідалися по машинах я зронила: «Ти з цим не шуткуй, сходи до лікаря, бо ж пам’ятаєш, від чого помер наш батько». Отримала штурхана від мами й закрила цю тему. А через певний час мені зателефонували з Національного інституту раку й сказали: «Ваш брат залишив цей номер телефона, у нього виявлена злоякісна пухлина язика». Потім була моя мама, а потім я.

Що б я сказала тій, хто намацала в грудях вузлик, але боїться перевіритися, щоб не почути страшний діагноз. Головне — це зрозуміти, що життя в онкодіагнозі можливе. В мене була діагностована агресивна форма раку, але я жива. Здається, це найкращі слова. Я вперше дізналася про свій діагноз в 2012-му, тоді моїй онуці було три роки. Я мріяла про те, щоб побачити, як вона виходить заміж. Зараз їй 11 і я маю всі шанси побувати на її весіллі.

Головне — це рання діагностика. 95% жінок, які дізналися про свій діагноз вчасно, одужує. Перевіряти груди у мамолога потрібно раз на рік, а якщо у вас є спадкова схильність до раку, то двічі на рік. Мені здається, що це варто робити у вигляді дівич-вечора. Зібратися компанією із 2-3 подружок, записатися у приватну клініку, де все нагадує готель, можна спокійно посидіти на диванчику випити кави, де працюють професійні психологи, і лікарі можуть приділити час кожній жінці.

Вартість консультації мамолога дорівнює одному покриттю нігтів гель-лаком. Жінка, яка живе в місті, кожні 2-3 тижні користується цією послугою. Пропустіть один раз манікюр, і ви будете впевнені в своєму здоров’ї.

А завдяки тому, що сталися деякі зміни в медичній сфері, обстеження можна запланувати і безкоштовно: отримати у сімейного лікаря направлення і дочекатися МРТ, УЗД, КТ чи мамографію грудних залоз. Причому його варто проходити не лише після 40 років, а й у юності, адже особисто знаю і 22-річних дівчат у діагнозі.

Жінки об’єднуються для боротьби з раком грудей

Кожній жінці також потрібно відвідувати ендокринолога.  Лише, коли потрапила до мамолога, дізналася, що онкологічні процеси в моєму організмі почалися саме під час вікових змін. Тобто у грудях вже були якісь вузлики, але гормональне перелаштування спровокувало ріст пухлини. Та жодного разу ніхто з лікарів мені не сказав, що потрібно відвідувати ендокринолога, так само регулярно, як і гінеколога. Раніше, коли я тільки починала говорити про свою хворобу, то в мене одразу мокріли очі і починали тремтіти руки. Зараз я приймаю певні препарати, і розумію, що мої перепади настрою були пов’язані саме з гормональними проблемами. Мій підхід до онкології став більш прагматичним. Якщо якась історія вразила мене до глибини серця, то я зосереджуюся на розв’язанні проблеми, а не ридаю, ламаючи руки і нарікаючи: «Боже, який світ страшний».

Найбільший бар’єр — це гроші. Люди, які дізнаються про онкологічний діагноз, часто тікають, тому що розуміють, що не потягнуть лікування фінансово. Багато жінок старшого віку, що лікуються в регіонах, не користуються смартфонами і інтернетом. Вони не можуть зібрати собі кошти. Коли я дізналася про свій діагноз, вже була так змучена лікуванням мами і державними клініками, що друзі порадили звернутися у приватну. Я й гадки не мала, де взяти гроші на лікування. Мені треба була операція, хімієтерапія, опромінення і оскільки мала агресивну форму раку, то ще й таргетна терапія кожні три тижні по 2500 доларів. Але тоді я вже була знайома з Ольгою Кудієнко, засновницею БФ «Таблеточки» і попросила її порад щодо того, як зібрати гроші на лікування. Коли вийшла за межі країни в пошуку фінансової допомоги, познайомилася з організацією «Рожева стрічка» з Великобританії. Я познайомилася також з іншими партнерками, які повідомили, що в їхніх країнах такі препарати забезпечує держава, і вирішила, що маю забезпечити ліками не лише себе, а й інших українок. Вони порадили мені звернутися до органів влади, бо самостійно неможливо зібрати суму коштів для такої кількості жінок. Таргетні препарати для агресивної форми раку були винайдені ще 1984 року, але в Україні дістати їх було проблематично. І ось вже за 7 років моєї боротьби вони з’явилися безкоштовно в українських лікарнях. У це неможливо було повірити, але це сталося ще за мого життя.

Чому благодійний фонд, а не громадська організація. Я завжди отримувала від Міністерства охорони здоров’я якісь відписки написані незрозумілим текстом. Не могла збагнути невже людей спеціально навчають писати казна-що і підписуватися «Виконавець: Петрова». А потім мені порадили зареєструвати організацію, бо юридична особа на відміну від фізичної має отримати принаймні якусь офіційну відповідь і може у разі чого оскаржити її в суді. На той час я вже знала кількох активних людей в онкології, але ніхто не хотів цим займатися —  вони писали, як намалювати брови чи виготовити перуку, а мене турбувало єдине — доступність ліків. Я мріяла зареєструвати громадську організацію, та для цього потрібно було хоча б дві людини. На жаль, такої людини не знайшлося, тому мені довелося відкрити благодійний фонд. Я намагаюся збирати гроші, але на картки самих хворих. Якщо друзі чи інші благодійники підтримують мій фонд, то я сплачую обстеження або купівлю ліків, коли це можна підтвердити документально. Найбільша проблема — це те, що в державних лікарнях вимагають в пацієнтів не самі ліки, а гроші. Наприклад, одна хвора не мала можливості придбати ліки і звернулася до мене. Завідувачка взяла клаптик паперу, написала назву препарату, сфотографувала і скинула мені у вайбер. Я пояснила, що не зможу таке провести через фонд. Врешті вона таки зробила необхідні документи, але в гірший бік змінилося ставлення до хворої.

Зміни у грудях, які сигналізують про те, що варто звернутися до лікаря

Чим може бути корисний БФ «Рожева стрічка України» жінкам у діагнозі. Фонд допомагає психологічно і соціально адаптуватися до нових умов життя, надає адвокацію на всіх етапах життя, забезпечує доступ у лікуванні захворювання до інноваційних технологій.  Фонд інформує про те, які заходи відбуваються для жінок у діагнозі в Україні і як такі жінки живуть закордоном. Він також надає фінансову підтримку шляхом реалізації робіт (товарів, виробів і послуг) самих пацієнток і партнерських організацій для лікування і продовження їх життя.

Використані зображення:

www.freepik.com та з особистої сторінки Ольги Фещенко у фейсбуці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *